Операційна система Windows

Загальна характеристика ОС. Режими запуску і включення комп’ютера

Урок №1 з теми “Операційна система Windows”. На цьому уроці ми розпочнемо вивчати програмну складову інформаційних систем. Сьогодні розглянемо види програмного зебезпечення, зокрема, ознайомимось з призначенням та особливостями операційних систем: розглянемо їх сімейства, функції, складові та класифікації.

\

\

Програмне забезпечення комп’ютера

Програмна складова — це комплекс програм, які забезпечують реалізацію інформаційних процесів пристроями інформаційної системи.

Види програмного забезпечення

Класифікація програмного забезпечення

Системне програмне забезпечення призначене для керування роботою складових комп’ютера та обміном даними між ними, діагностування та усунення недоліків у роботі комп’ютера, автоматизації процесу обробки даних, організації обміну даними між користувачем і комп’ютером.

  • Операційна система — це програмний комплекс, що забезпечує керування апаратними засобами комп’ютера, а також надає середовище для виконання прикладних програм. ОС приховує від користувача складні подробиці роботи апаратного і програмного забезпечення. Це надає користувачу більше часу для творчої діяльності.
  • Утиліти (англ. utility – корисність) – це невеликі програми, створені для обслуговування комп’ютера та підвищення ефективність його роботи. До утиліт відносяться програми обслуговування дисків, антивірусні програми, програми-архіватори, файлові менеджери, засоби для запису даних на оптичні носії тощо

Системи програмування – це комплекси програм, які призначені для створення нових програм з використанням мов програмування.

Прикладне програмне забезпечення – це програми, що призначені для реалізації конкретних задач опрацювання даних, які користувач розв’язує в ході своєї діяльності.

  • До прикладних програм загального призначення відносять програми, які можуть застосовуватися в різних галузях людської діяльності для опрацювання текстів, малюнків, баз даних, електронних таблиць, створення презентацій тощо.
  • Прикладні програми спеціального призначення використовуються для реалізації завдань опрацювання даних у певній галузі діяльності, на конкретному підприємстві, в організації, фірмі або їх підрозділі. До такого типу програм відносять програми для створення відеоефектів при виробництві кінофільмів, креслень машин і механізмів у конструкторських і проектних бюро, діагностування захворювань у медичних закладах, створення шкільного розкладу уроків тощо.

Операційні системи

Щоб розпочати роботу з будь-якою прикладною програмою, її необхідно запустити на виконання, тобто вказати процесору, що ця програма має бути виконана. Але як це зробити? Адже користувач не може спілкуватися з процесором безпосередньо. Людина не знає мови машинних команд, а процесор «не розуміє» людської мови. Отже, між користувачем та процесором має існувати посередник-перекладач. Він необхідний і тоді. коли ви хочете переписати дані з диска на диск, переслати їх мережею тощо. Роль такого посередника відіграє операційна система.

З іншого боку, коли прикладні програми взаємодіють з пристроями. їм потрібен посередник-командувач. Ним також є операційна система. Жодна прикладна програма не зможе записати дані на жорсткий диск або зчитати їх «в обхід» функцій, що надаються для цього операційній системі; спроби зробити це більшість ОС заблокує.

Найбільш популярні три сімейства операційних систем: Windows (випускається корпорацією Microsoft) і UNIX для IBM-сумісних комп’ютерів та MacOS (поставляється фірмою Apple) для комп’ютерів Makintosh. ОС сімейства UNIX розробляються різноманітними виробниками; серед них є і безкоштовні; одна з найвідоміших – Linux. Найбільшими недоліками систем UNIX є складність установки та налаштування і, порівняно з Windows, мала кількість програмного забезпечення.

Основні функції операційної системи:

  • створення середовища, в якому виконуються та взаємодіють прикладні програми;
  • розподіл апаратних ресурсів комп’ютера між прикладними програмами;
  • надання прикладним програмам засобів для ефективного використання пристроїв та виконання типових операцій з введення-виведення даних;
  • організація зберігання даних на запам’ятовуючих пристроях;
  • надання інтерфейсу, за допомогою якого користувачі керуватимуть ви конанням прикладних програм та вмістом запам’ятовуючих пристроїв;
  • забезпечення взаємодії комп’ютерів у мережах.

Основними складовими операційної системи є:

  • базова система введення/виведення – BIOS – незалежний від конкретної версії операційної системи набір базових команд, які використовуються для забезпечення обміну даними між пристроями;
  • ядро операційної системи – центральна частина операційної системи, що керує процесом виконання програм та їх доступом до ресурсів комп’ютера;
  • файлова система – структура збереження даних на зовнішніх носіях і сукупність програм, які забезпечують роботу з цією структурою. Як правило, операційна система може працювати з кількома файловими системами;
  • драйвери (від англ. driver – водій) – програми, які керують роботою периферійних пристроїв комп’ютера;
  • інтерфейс користувача — сукупність засобів, які забезпечують обмін даними між користувачем і ОС.
    Інтерфейс користувача операційної системи може як входити до складу ОС, так і створюватися службовими програмами — операційними оболонками і файловими менеджерами.

Класифікація операційних систем

Види операційних систем

Види ОС за кількістю прогрма, що виконуються одночасно

В однозадачних ОС (наприклад, MS DOS) у кожен момент часу може виконуватися лише одна програма, у багатозадачних (наприклад, Windows XP Professional) — кілька.

Розрядність операційних систем

Протягом останніх 15 років розрядність процесора типового комп’ютера збільшилася з 16 до 64. Проте потужності сучасних процесорів не можуть бути використані програмами автоматично, адже розроблена для 16-роз-рядного процесора програма одночасно обробляє лише 16 розрядів даних, навіть якщо вона виконується на 32- або 64-розрядному процесорі. Тому для повного використання можливостей потужних процесорів програмне забезпечення, зокрема й ОС, має розроблятися з урахуванням їхніх особливостей. Отже, розрядність операційної системи — це розрядність процесорів, на роботу з якими розраховане її ядро.

Операційні системи за типом інтерфейсу

Залежно від способу організації обміну даними між користувачем і комп’ютером розрізняють операційні системи з текстовим (командним) і графічним інтерфейсом (англ. interface – засоби узгодження).

В ОС з текстовим інтерфейсом обмін даними між користувачем і комп’ютером реалізується з використанням команд, які користувач уводить із клавіатури у вигляді тексту. До операційних систем з текстовим інтерфейсом відносяться MS DOS та окремі версії Unix і Linux, які не мають інтегрованих графічних оболонок.

В ОС з графічним інтерфейсом обмін даними між користувачем і комп’ютером реалізується з використанням маніпулятора або клавіатури. Цей вид інтерфейсу значно спрощує взаємодію користувача і комп’ютера. В основу цього виду інтерфейсу покладена ідеологія WIMP (англ. Windows, Icons, Menus, Pointer – вікна, значки або піктограми, меню, вказівник). Її суть полягає в тому, що користувач працює з моделями об’єктів операційної системи – значками, які відображаються у вікнах на екрані. Дії над об’єктами здійснюються командами меню, які вибираються вказівником. Це робить «спілкування» з комп’ютером простим і зручним. До операційних систем з графічним інтерфейсом належать операційні системи Windows, MacOS та ін.

Залежно від можливостей організації роботи комп’ютерної мережі та керування її ресурсами виділяють серверні операційні системи, наприклад Unix, Linux, Windows 2003 Server, Windows 2008 Server, Solaris, та операційні системи, що призначені для забезпечення потреб індивідуальних користувачів, наприклад MS DOS, Windows 98, Windows XP Home Edition та ін. Деякі серверні операційні системи (наприклад, Unix, Linux) можуть використовуватися і в персональних комп’ютерах.

Властивості ОС Windows

  1. графічний інтерфейс;
  2. багатозадачна;
  3. розрядність — 32 або 64 біти;
  4. підтримка режиму Plug and Play (англ. plug and play — приєднуй і працюй) — автоматичного розпізнавання додаткових пристроїв, що підключаються до комп’ютера;
  5. наявність розвинених засобів міжкомп’ютерного обміну даними;
  6. можливість установити індивідуальні значення параметрів роботи операційної системи для кожного користувача.

Джерела:

  1. Завадський І. О. та ін. Інформатика: 9 кл.: Підруч. для загальноосвіт. навч. закл./  І. О. Завадський, І. В. Стеценко, О. М. Левченко. — К.: Видавнича група BHV, 2009. — 320 с.: іл.
  2. Інформатика: 9 кл.: підруч. для загальноосвіт. навч. закл. / Й.Я. Ривкінд, Т.І. Лисенко, Л.А. Чернікова, В.В. Шакотько; за заг. ред. М.З. Згуровського. – К.: Генеза, 2009. – 296 с.: іл.
Збережіть закладку:
Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on TumblrShare on LinkedInPin on Pinterest
15063 Просмотров

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *